Коропська РДА
    Анонси











    Люди мистецтва, ремісники

    Назад

    Іваницький Максим Петрович

    Актор, поет, педагог

    Народився в селі Мезин Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (тепер Коропський район Чернігівської області) близько 1800 року в сім’ї дяка. Був кращим випускником Чернігівської духовної семінарії. Губернське єпархіальне начальство запропонувало йому вибір: посаду священика при Чернігівському кафедральному соборі або рекомендацію для вступу до Київської духовної академії. Але він відмовився від духовної кар’єри і став мандрівним актором.

    У Полтаві на молодого актора звернув увагу І. Котляревський і запросив до Полтавського театру. Там він талановито зіграв роль Максима Чупруна у п’єсі «Москаль-чарівник».

    Дізнавшись, що Іваницький пише вірші, Котляревський відредагував їх і видав книгою під назвою «Мої думи». За видання цієї книги, в якій розповідалось про нелегке селянське життя, Іваницький 1820 року був зісланий під нагляд духовенства й поліції до Мезина, де змушений був провести майже все своє життя. Бунтарська натура призводила його до сутичок з властями. Його висилали на «чорнові роботи» до Єлецького та Рихлівського монастирів. У Мезині він був псаломником, учителем, пасічником. Навколо нього завжди гуртувалися люди. З успіхом поставив у селі до ювілею Котляревського (75-річчя) «Наталку Полтавку». Спілкувався з передовими людьми свого часу, був знайомий із членами Кирило-Мефодіївського товариства. На Полтавщині готував постановку п’єс Котляревського в кріпосному театрі відомого магната Кочубея, але очолити цей театр відмовився. Видав другу поетичну книгу «Поеми».

    Свої прогресивні ідеї він передавав онукові Миколі Кибальчичу, який жив у нього в дитячі роки.

    Помер у середині 70-х років XIX століття.

    ___________________________________

    Загорська Меланія Овдіївна

    Українська співачка

    Народилася 1837 року в селі Покошичі (нині Коропського району Чернігівської області) у багатодітній бідній сім’ї Ходотів. З дитинства дуже любила співати, мала дзвінкий сильний голос. Дуже великим було її бажання вчитися, але родина на навчання не мала грошей. І тоді Меланія у шістнадцять років виходить заміж за немолодого поміщика-удівця із села Авдіївка (нині Сосницький район Чернігівської області) з тим, щоб багатий закоханий чоловік допоміг здійснити її мрію навчатися співу. Зачарований співом своєї юної дружини, Загорський вивозить її з сільського маєтку до Чернігова.

    Завдяки статкам свого чоловіка Меланія навчалася співу у Київській консерваторії. За свідченням фахівців та етнографів, які спілкувалися з нею, ніхто більше і краще не співав пісень різних жанрів. З особливою любов’ю популяризувала вона пісні Чернігівщини. Великий інтерес до Загорської виявив Микола Лисенко. Його зацікавленість співачкою зумовлена тим, що вона знала безліч народних пісень: колискових, побутових, козацьких, весільних. Її голос був широкого діапазону, а спів м’яким, лагідним, задушевним. Композитор занотував з голосу Загорської багато пісень, частину з них гармонізував. 27 пісень з її голосу в записі та гармонізації композитора увійшли до 3-го випуску його «Збірника українських пісень». Мелодія пісні «Не співайте півні» була використана у симфонічних творах О. Зноско-Боровського. Хорову обробку пісні здійснили М. Леонтович, А. Штогаренко. Про творчі контакти Лисенка із Загорською розповідали у своїх працях відомі музикознавці Дмитро Ревуцький у книзі «Золоті ключі» та Климентій Квітка у книзі «Лисенко як збирач народних пісень».

    Після закінчення навчання Загорська працювала в Чернігівському драматичному театрі, там першою виконала роль Наталки в опері М. Лисенка за твором І. Котляревського «Наталка Полтавка» (1862). Її надзвичайно сильне сопрано зачарувало фольклориста і етнографа Опанаса Марковича. На той час дружина Марко Вовчок його вже залишила. Він зійшовся із Меланією і вони мали двох спільних дітей. У домі Загорських Маркович доживав останні дні і помер на її руках.

    Померла 1891 року.

    ___________________________________

    Дудко Федір Степанович

    Письменник, журналіст

    Народився 7 травня 1885 року в селі Шабалинів Сосницького повіту Чернігівської губернії, тепер Коропського району Чернігівської області. Навчався у Глухівській і Новгород-Сіверській гімназіях, на курсах журналістики при Московському університеті (1904 – 1906). Від 1907 року друкував статті й оповідання у пресі демократичного спрямування. Псевдоніми Одуд, Карпенко, Ф. Дудко-Карпенко, Трифон, Чугайстер. Студіював архітектуру в Київському політехнічному інституті. У часи УНР працював у міністерстві земельних справ.

    Від 1920 року мешкав у місті Тарнув (Польща). У 1922 – 1939 роках – у Львові, де працював у бібліотеці наукового товариства імені Т. Шевченка. 1940 року перебував у Любліні, потім у Кракові, працював у щоденній газеті «Краківські вісті». Від 1941 року – редактор української газети «Наше слово» (Брест) і «Пінська газета» (Білорусь). У Бресті на п’ять місяців був заарештований гестапо і дивом урятувався. Від 1944 року перебував на еміграції, мешкав у Німеччині, був співробітником Берлінських часописів «Голос», «Церква й життя». 1949 року переїхав до США. У 1959 – 1961 роках працював у редакції «Лікарського вісника» (Нью-Йорк). Один із засновників і редакторів журналу «Новий світ».

    Більшість творів Дудка тематично пов’язані з визвольними змаганнями в Україні 1917 – 1921 років. Вони романтично-піднесені, мають цікавий сюжет, характеризуються гарним знанням побуту. Автор збірок оповідань «Краса життя», «Глум», «Дівчата одчайдушних днів», «Заметіль»; повістей «Чорний Крук», «Стрибожа внука» (про Анну Ярославну); роману-тетралогії з доби визвольної боротьби «В заграві» («Чорторий», «Квіти і кров», «На згарищах», «Прірва»); романів «Великий гетьман» (про І. Мазепу), «Війна» (про події у Західній Україні 1939 – 1940 років) та інших творів. Залишив спогади «Моя молодість» (видані в Нью-Йорку 1965 року).

    Помер у Нью-Йорку 1 березня 1962 року. Похований на цвинтарі святого Андрія в Савт-Бавнд-Бруку.

    _________________________________________

    Дубинський Павло Андрійович

    Майстер художньої кераміки, організатор гончарної освіти в Україні

    Народився 1888 року в місті Короп Чернігівської губернії. У 1911-1915 роках навчався у Миргородській художньо-промисловій школі. 1917 року очолив Полтавську деревообробну майстерню. Потім працював на Поділлі. На початку 1920-х років повернувся в рідні краї. Спочатку був інспектором навчальних закладів Кролевецького повіту Чернігівської губернії, а 1925 року організував у Новгороді-Сіверському професійно-технічну селянського будівництва школу з керамічним ухилом, де навчали виготовляти вогнетривку цеглу, кахлі, черепицю. Він планував розвивати кустарні промисли краю: у Савинках – деревообробний, у Кролевці – ткацький, у Новгороді-Сіверському – гончарний. Та школа пропрацювала недовго. 1926 року її закрили.

    Лебединою піснею художника-кераміста стала робота на посаді завідуючого керамічної кустарно-промислової школи в селі Макарів Яр на Луганщині. Там викладачем працювала і його дружина Валентина Федорівна Васильєва (відома в Україні майстриня художньої кераміки).

    Дубинський усі сили віддавав школі, учням. Зорієнтовував діяльність закладу на вивчення гончарного промислу, традицій і звичаїв народу, виробництво глиняних виробів. У роки голоду, аби прогодувати школярів, розпродав майже всі родинні коштовності. А головне, за що його й було фізично знищено, сформував у Макаровому Ярі осередок українськості. Недовгий час, у 1935 – 1936 роках, Дубинський працював у Луганську – технічним керівником скульптурно-керамічної майстерні архітектурно-планувального управління міськгоспу. У вересні 1937 року його заарештували і засудили на десять років за проведення антирадянської агітації. Помер 1938 року в Ухто-Іжемському виправно-трудовому таборі (республіка Комі, Росія). Реабілітований 1991 року.

    ____________________________________

    Громовий Петро Олександрович

    Журналіст, поет

    Народився 4 січня 1949 року в селі Криски Коропського району Чернігівської області.

    Закінчив Крисківську середню школу. У 1966 – 1970 роках навчався на філологічному факультеті Ніжинського педагогічного інституту імені М. Гоголя. За фахом – учитель української мови і літератури. В школі і в інституті писав вірші, друкувався в газетах, зокрема – в Коропській районній «Нові горизонти».

    До 1981 року працював заввідділу, заступником редактора газети «Нові горизонти» в Коропі. У 1981 – 1983 роках навчався у вищій партійній школі при ЦК Компартії України (відділ журналістики). У 1983 – 1987 роках – редактор Ріпкинської (Чернігівська область) районної газети «Колгоспне життя». У 1987 – 1991 роках – завідувач агропромислового відділу газети «Деснянська правда» (Чернігів), від 1991 року – перший заступник головного редактора газети «Деснянська правда», заступник голови правління з редакційно-видавничих питань редакційно-видавничого комплексу «Деснянська правда». В останні роки життя працював першим заступником редактора газети «Деснянка вільна» (Чернігів).

    Член Національної спілки журналістів з 1985 року. Автор збірки нарисів «Над битим шляхом» (1994). Лауреат Чернігівської обласної премії імені Василя Блакитного (1989). Дружина, Валентина Олексіївна Громова, працювала кореспондентом Коропського районного радіо, редактором обласного радіо «Сівер-центр», поетеса, автор збірки «Вежі любові».

    Помер 9 травня 2014 року

    ____________________________________

    Грицай Анатолій Юхимович

    Бандурист, педагог, поет, громадський діяч

    Народився 1 січня 1931 року в селі Жовтневе Коропського району Чернігівської області. 1952 року закінчив Київське музичне училище, 1957-го – Київську консерваторію по класу бандури та диригування. Навчання поєднував з роботою у вечірній музичній школі, музичному училищі, Державному українському народному хорі, Ансамблі танцю УРСР. У 1955 – 1956 роках викладав у Київському музичному училищі імені Р. Глієра.

    1957 року отримав призначення до Рівненського музичного училища і працював там викладачем до останнього дня життя. Серед його учнів такі відомі особистості, як Іван Немирович, Галина Тоноровська, Йосип Яницький, Назар Волощук.

    Завдяки його зусиллям на початку 60-х років минулого століття у кожній із шістдесяти музичних шкіл Рівненщини був відкритий клас бандури. У Рівному музикант організував квартет бандуристок та самодіяльну капелу бандуристок обласного міжспілкового будинку самодіяльної творчості, якою керував п’ятнадцять років. Для цих колективів написав багато обробок та авторських пісень, створив близько п’ятдесяти пісень на власні тексти та на тексти інших авторів.

    Був художнім керівником постійно діючих протягом сорока років «Вечорів бандури», очолював Рівненський осередок Національної спілки кобзарів України, був активним членом Всеукраінського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка. Кохався в поезії і сам писав вірші.

    Помер 12 вересня 2003 року.

    У березні 2004 року у Рівному на фасаді музичного училища відкрито меморіальну дошку з його ім’ям, в листопаді 2004 року в навчальному закладі, де він вів групу бандуристів, створено кімнату-музей його пам’яті. 2008 року вийшло посмертне видання поезії Анатолія Грицая різних років «Бандура – душа моя».

    __________________________________

    Головачевський Кирило Іванович

    Визначний художник, художник-педагог другої половини XVIII – першої половини XIX століття

    Народився 7 червня 1735 року у місті Короп в сім’ї священика. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Мав гарний голос і 1748 року був зарахований до Придворної співацької капели у Санкт-Петербурзі. Ломка голосу змусила його шукати іншої справи. Маючи хист до малювання, 1753 року почав навчатися живопису в майстерні відомого художника І. Аргунова.

    Закінчив академію мистецтв 1758 року і від 1759 року працював у академії на різних посадах. 1759 року став її академіком. Займався викладацькою роботою, від 1771 року обіймав посаду інспектора академії, з якої його звільнили 1774 року. Від 1777 року працював учителем малювання при відомстві Медичної колегії. 1783 року його поновлено на посаді інспектора Імператорської академії мистецтв, де він працював до кінця життя.

    К. Головачевський відомий як художник-портретист. Серед його полотен: «Портрет великої княгині Катерини Олексіївни в мисливському вбранні», «Портрет великого князя Петра Федоровича», «Портрет графа М. Д. Матюшкіна в дитинстві», «Портрет графині С. Д. Матюшкіної в дитинстві», «Портрет Сави Івановича Креницина», «Портрет письменника О. Сумарокова», «Портрет актора Ф. Волкова» і ще низка портретів відомих людей.

    Помер 8 серпня 1823 року в Санкт-Петербурзі. < p>

    _________________________________________

    Васько Гаврило Андрійович

    Український художник-портретист та педагог

    Народився 1820 року у місті Короп Чернігівської губернії.

    1844 року закінчив Петербурзьку академію мистецтв. У 1847 – 1863 роках працював вчителем малювання та завідував кабінетом живопису і класами малювання у Київському університеті святого Володимира. На цю посаду було запрошено Т. Шевченка, та весною 1847 року його заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві і посаду обійняв його колега Гаврило Васько. Давав він і приватні лекції живопису, малював портрети на замовлення. Одночасно з викладацькою роботою працював художником в приватному музеї Василя Тарновського, для якого створив серію портретів історичних діячів України, зокрема – останнього гетьмана України Кирила Розумовського (експонується в палаці в Батурині) та його брата Олексія Розумовського. Його пензлю належать портрети Олександра I, українських поміщиків Томарів. Його «Портрет Черкес» зберігається в Чернігівському художньому музеї.

    Помер близько 1865 року.

    ____________________________________________

    Васьков Іван Андрійович

    Художник-портретист, педагог

    Народився 1814 року на Чернігівщині (такі відомості подають офіційні довідники), вірогідно в Коропі, бо мистецтвознавці вважають його старшим братом Гаврила Васька, а різночитання в прізвищах пояснюють тим, що різні писарі, як це бувало в ті часи, додержувалися власного правопису.

    Отримав домашнє виховання. Навчався в Київському університеті. А за свідченнями видатного українського художника Миколи Бурачека, учня Васькова, також у Петербурзькій академії мистецтв разом з Т. Шевченком.

    1 липня 1835 року радою Київського університету його призначили вчителем малювання і чистописання Глухівського повітового училища. З того часу понад п’ятдесят років викладав малювання в повітових училищах і гімназіях, був визнаним майстром академічної школи живопису.

    У Глухові він швидко набув популярності як художник-портретист. Йому замовляє свій портрет генерал Маєвський, який мешкав у місті. У 1840-ті роки він намалював «Портрет М. М. Політковського» (Київ, історичний музей).

    1846 року Васьков залишив викладацьку роботу, мабуть, виїжджав до Петербурга, бо 1857 року радою Петербурзької академії мистецтв був удостоєний звання вчителя малювання у гімназії. На користь того, що ці роки Васьков був у Петербурзі, свідчить «Жіночий портрет», написаний художником 1847 року. У XX столітті картина опинилася в Коропі. Власниця портрета, мешканка Коропа Парасковія Кобець розповідала, що він був привезений її бабусею із Петербурга. Портрет купив археолог і художник В. Куриленко і намалював з нього копію, а робота Васькова загубилася: спочатку її повезли на виставку до Чернігова, потім – до Канади, потім – до Америки…

    У 1850-і роки Васьков жив у Чернігові, де намалював «Портрет П. Глібової», дружини байкаря Л. Глібова. 1859 року він подав «прошеніє» попечителеві Київського навчального округу і дістав призначення на посаду вчителя малювання та чистописання до Кам’янець-Подільської гімназії. На той час він уже мав трьох дітей і, щоб утримувати сім’ю, змушений був працювати у двох гімназіях. Дослужився до титулярного радника (1866), а 1867 року йому надано звання колезького асесора.

    Якийсь час художник мешкав у Києві, а від 1889 року – знову у Кам’янці-Подільському. Жив нужденно, сповна віддатися живопису не мав змоги. Але роботи, які залишив по собі, свідчать за його обдарування.

    Наразі дата смерті художника невідома, остання згадка про нього датується 1889 роком.

    _______________________________________

    Вовк Геннадій Павлович

    Український письменник

    Народився в селищі Короп Чернігівської області 1924 року. Закінчив філологічний факультет Львівського університету імені І. Франка. Мешкав у Львові.

    На початку свого творчого шляху познайомився з українськими патріотами Михайлом Осадчим, В’ячеславом Чорноволом, братами Горинями. Це мало неабиякий вплив на його світогляд і творчість.

    Над своїм головним твором – історичним романом «Мед з каменю» Вовк працював понад п’ятнадцять років. У центрі його оповіді Григорій Сковорода – філософ, просвітитель, поет. Критики відзначили історичну достовірність роману. Це вдала спроба автора розкрити шлях становлення, змужніння і боротьби великого українця.

    Жорстка цензура того часу вирізала цілі частини з твору і повертала на доопрацювання, бо занадто багато «крамольних» думок і «непотрібних філософських роздумів» вбачала в ньому. Нарешті після «інтенсивної» чистки твір побачив світ у журналі «Жовтень» в третьому та четвертому випусках 1968 року.

    У розквіт своєї творчості письменник переніс важкий інсульт, але продовжував працювати над романом про Семена Гаркушу (Горкушу), колишнього запорозького козака, ватажка загону антикріпосницького повстання (який діяв і на Коропщині, в Гутянських лісах). Твір залишися не закінченим і не опублікованим.

    Помер у Львові 1988 року.

    ______________________________________

    Ворона Володимир Іванович

    Різьбяр по дереву, прозаїк

    Народився 25 липня 1956 року в селищі міського типу Короп Чернігівської області в ремісничій сім’ї. Як у більшості коропців, усі його предки – діди, прадіди, прапрадід – були шевцями, гончарами, пічниками, кушнірами. І всі – або мисливцями, або рибалками.

    У 1964 – 1973 роках навчався в Коропській середній школі. 1973 року вступив, а 1977-го закінчив Конотопський будівельний технікум транспортного будівництва за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». У 1977 – 1979 роках проходив службу в армії.

    Від 1979-го до 1984 року здобував вищу освіту в Московському інституті інженерів залізничного транспорту на факультеті «Промислове та цивільне будівництво». Після закінчення інституту, у 1984 – 1989 роках, працював майстром, виконробом, начальником виробничо-технічного відділу СМП-181 тресту «Мосэлектротехстрой». В буремні й непевні роки перебудови почав займатися рекламним бізнесом, створив власну рекламну агенцію. Здобував знання з маркетингу й реклами на вечірній формі навчання в Московському університеті.

    1996 року повернувся в Україну і поселився в селищі Варва Чернігівської області.

    Відчувши ще з часів роботи в рекламі смак творчості, займався десять років столярством, кохаючись у творенні краси: виготовляв меблі з натурального дерева (у 1997 – 2007 роках працював заступником начальника деревообробного цеху на заводі «Пошмаш» в селищі Ладан, директором ТОВ «МВД», займався приватним підприємництвом). У 2008 – 2009 роках очолював комунальне підприємство «Господар» Варвинської селищної ради. З 2009 року працює інженером на

    Гнідинцівському газопереробному заводі. У вільний час, як каже сам, займається різьбленням слова. Написав захоплюючу повість про рідний Короп та його людей «Одвічний дух Десни», яку присвятив пам’яті батька, корінного коропця Івана Івановича Ворони. У ній на читача чекає неповторна мандрівка нашим рибальським деснянським краєм, роздуми про сенс життя і місце людини в Природі.

    _______________________________

    Бурка Віталій Григорович

    Музикант, композитор, поет

    Народився 1939 року в місті Шостка Сумської області. Дитинство, юність і частину молодих років провів у селищі Короп Чернігівської області. З дитинства любив співати, співав у шкільному хорі, батько навчив грати на скрипці. Після закінчення Коропської середньої школи за якийсь час виїхав до Києва. Закінчив Київський університет, постійно брав участь у художній самодіяльності, працював у багатьох самодіяльних і професійних музичних колективах.

    Від 1984 року живе й працює в місті Сургут (Російська Федерація). Викладав у місцевих педагогічному і музичному училищах. Від 1993 року – керівник вокальної студії академічного співу при Центрі відпочинку й творчості робітничого селища міського типу Білий Яр (за десять кілометрів від Сургута). Є автором близько 230-ти музичних творів, в тому числі й гімну Сргутського району. Більшість його творів – романси на вірші поетів-класиків. Близько ста творів написані на вірші поетів-сургутян: Д. Сєргєєва, С. Смєтаніна і інших. Є у нього пісні і на власні вірші. Зокрема, він автор слів і музики пісні «Белый Яр на Оби».

    _____________________________________________________

    Борщ Раїса Миколаївна

    Заслужена артистка України

    Народилася 19 листопада 1952 року в селі Атюша Коропського району Чернігівської області. 1972 року закінчила Чернігівське музичне училище імені Л. Ревуцького по класу бандури та вокалу. Уже під час навчання керувала ансамблем бандуристів будинку культури «Чернігівбуд». 1977 року закінчила Київську державну консерваторію по класу бандури. У 1977 – 1986 роках працювала старшим викладачем кафедри музики Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. Гоголя. Заснувала там клас бандури і ансамбль бандуристів, який 1982 року став лауреатом Всеукраїнського телевізійного фестивалю-конкурсу «Сонячні кларнети». Одночасно здійснювала велику концертну діяльність як солістка-бандуристка, вокалістка, керівник ансамблю бандуристів.

    Від 1986 року Р. Борщ працює викладачем-методистом Чернігівського музичного училища імені Л. Ревуцького. Понад двадцять років керує капелою бандуристів «Зачарована Десна», яка стала лауреатом I премії Всеукраїнського конкурсу у Дніпропетровську та Всеукраїнського конкурсу бандурного мистецтва імені О. Вересая.

    Одночасно 1986 року на громадських засадах працювала з колективом камерного оркестру Чернігівської обласної філармонії. Також на громадських засадах керувала і була учасницею тріо бандуристок «Журавка». Разом з колективом стала лауреатом першої премії Міжнародного конкурсу «Дружба-93», виступала з концертною програмою у Білорусі, Росії, Латвії, Чехії, Швеції, Польщі, Німеччині, Італії. 2010 року призначена художнім керівником капели бандуристів імені О. Вересая Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм. У складі капели є створене Р. Борщ тріо бандуристок «Лілея». Вона – автор пісень та аранжувань художнього репертуару колективів «Журавка», «Лілея», «Зачарована Десна», капели бандуристів імені О. Вересая. Голова журі обласного конкурсу-огляду серед дитячих музичних шкіл, член журі Всеукраїнського конкурсу «Кобзарська юнь України» в Чернігові. У педагогічному доробку Р. Борщ є лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

    2014 року капела бандуристів імені О. Вересая під керівництвом Р. Борщ стала лауреатом обласних премій імені М. Коцюбинського та імені Л. Глібова.

    _____________________________________

    Білоус Мирон Дмитрович

    Науковець, педагог, літератор, лауреат літературної премії імені Василя Нікітіна

    Народився 7 травня 1939 року в селі Добротів Надвірнянського району Івано-Франківської області в селянській родині. Вищу освіту здобув на географічному факультеті Чернівецького державного університету. Закінчив аспірантуру при Львівському університеті імені І. Франка.

    1974 року переїхав на Чернігівщину. Працював у Чернігівському інституті удосконалення вчителів, вчителював у Сосниці. Від 1980 року мешкає у Коропі. Працював у районному методичному кабінеті, викладав географію в Коропській загальноосвітній школі імені Т. Шевченка.

    Має численні публікації в спеціальній періодиці. Автор шкільних посібників і підручників з географії, зокрема – «Географія Чернігівської області», «Мої уроки географії». Вийшла в світ низка його поетичних і прозових збірок, в тому числі і дитячих: «Зорі купаються в Десні», «Витинанки», «Лелека, птах домашній», «Срібне намисто осені», «Нестримна ріка», «Горобцева наука», а також книга шахових композицій «Таємнича скриня Каїсси». Твори М. Білоуса увійшли до літературних альманахів «Коропщина літературна», «Сіверяночка», «Придеснянські джерела».

    2002 року став одним із засновників районного творчого клубу «Первоцвіти Коропщини», який об’єднав поетів і прозаїків Коропського району.

    Відмінник народної освіти. Нагороджений Почесною грамотою Чернігівської обласної ради. Одержав Соросівський грант (1994). Лауреат премії імені Б. Грінченка (1997), премії імені Марії Фішер-Слиж (1998, Канада). 2009 року став лауреатом літературної премії імені В. Нікітіна (від 2012 року – літературно-мистецька премія). < p>_______________________________________________ < p> < p>

    Абакумова (Качура) Ольга Миколаївна

    Оперна співачка, лірико-колоратурне сопрано

    Народилася 20 серпня 1987 року в селі Сохачі Коропського району Чернігівської області. 2002 року закінчила Сохацьку ЗОШ І – ІІ ступенів. У 2002 – 2004 роках навчалася в Ніжинському обласному педагогічному ліцеї при державному педагогічному університеті імені М. Гоголя. Від 2004-го до 2008 року навчалася у Ніжинському державному університеті імені М. Гоголя на факультеті культури і мистецтв, спеціалізація «Музика і режисура музично-виховних заходів». Під час навчання була солісткою молодіжного хору «Світич». Разом з колективом гастролювала Україною і за кордоном: в Румунії, Італії, Німеччині, Сербії та інших країнах. 2008 року вступила до Одеської музичної академії (тепер національна) імені Антоніни Нежданової на третій курс на вокально-хоровий факультет, спеціалізація «Спів».

    Навчалась у класі заслуженої артистки України Аліси Джамагорцян (концертмейстер Вікторія Савченко). Під час навчання в академії взяла участь у міжнародному конкурсі-фестивалі «Золота ліра» (Дніпропетровськ), де зайняла перше місце. Одночасно з навчанням працювала викладачем вокалу в дитячій школі мистецтв № 2 міста Одеса. Давала також приватні уроки. Серед її вихованців є лауреати пісенних конкурсів.

    2012 року закінчила з відзнакою магістратуру академії і разом з чоловіком, музикантом Ігорем Абакумовим, працювала в Чернігівському обласному філармонійному центрі солісткою-вокалісткою (чоловік – в симфонічному оркестрі). 2013 року подружжя працювало в Хмельницькій обласній філармонії. В постановці до Дня незалежності України Хмельницьким обласним музично-драматичним театром опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» О. Абакумова співала головну партію Оксани. Того ж року її запросили до Львівського національного театру опери і балету, де вона співала партію Цариці Ночі в опері Моцарта «Чарівна флейта» в прем’єрній постановці. Виконати цю партію її запрошували до Львова і вдруге.

    2013 року пройшла прослуховування в Маріїнському державному академічному театрі опери і балету (Санкт-Петербург) і була відібрана на стажування до Академії молодих співаків при театрі та зарахована до штату Маріїнського театру. Зайняла третє місце в третьому міжнародному конкурсі молодих оперних співаків імені Павла Лісіциана (2013, Владикавказ, Північна Осетія).

    Назад



    21 Квітня 2017 12:57
    11 Квітня 2017 09:06
    07 Квітня 2017 10:27
    23 Березня 2017 15:59
    20 Березня 2017 11:30
    14 Березня 2017 16:31
    13 Березня 2017 08:30
    05 Січня 2017 09:10
    04 Квітня 2016 09:51